Консерваторія й театральний
інститут
в університетському статусі
Чому
книга має назву «Зоряний час»? Майбутні
історики, які побачать наше сьогодення з відстані часу, імовірно, оцінять його
як період розквіту. А можливо, і назвуть найкращим моментом в історії
навчального закладу саме тому, що в цей час відбувся перехід до
університетського статусу.
Розрізняються три поняття: університетський принцип, університетський рівень
та університетський статус. Кожне з
них означає певний етап у поступовому (і безкінечному) вдосконаленні
організації системи вищої освіти. Таке вдосконалення не є справою одного
окремого навчального закладу, міста й навіть країни, а втілює глибинну
загальносвітову тенденцію. Отже, ті події, досягнення й проблеми, що висвітлені
в даній книзі, не є лише місцевим явищем, але становлять невід’ємну частину
загальнолюдського культурного руху, який можна назвати університезацією мистецької освіти. Кожен поворот і
новий крок на шляху університезації вимагав
інтелектуального прориву, дару передбачення, сміливості першопроходців.
Первісна ідея належала Феліксу Мендельсону-Бартольді,
який при створенні Лейпцизької консерваторії перевів викладання музики на
університетський принцип. Замість навчатися в одного майстра всьму (співу, грі на струнних, духових, клавішних
інструментах, теорії музики й композиції), як то було у бахівські
часи в тому ж Лейпцігу, студент новоствореної
Консерваторії приходив до навчального закладу, де кожному предмету навчався в
класі спеціаліста саме з цієї дисципліни. Таке поєднання індивідуального
навчання з університетським принципом спеціалізації дисциплін дало різкий
стрибок якості. Старий принцип підготовки музикантів в системі «майстер –
підмайстер» (що притаманно навчанню ремісників) не витримав конкуренції з
новим, університетським принципом.
Лейпцизьким новаторам передував досвід італійських консерваторій, де почала
втілюватися тенденція професіоналізації музикантів, і Паризької консерваторії,
заснованої Ф. Ж. Госсеком, Е. Мегюлєм та Л. Керубіні
(котра, однак, довгий час була недоступна для студентів-іноземців і через те не
поширила свої здобутки в організації музичної освіти за межі Франції).
Прогресивний досвід поширився на інші країни саме з Лейпцігу,
де навчалися студенти з усієї Європи (в тому числі з українських земель). Зокрема, модель Лейпцизької консерваторії
була в 60-ті роки ХІХ ст. покладена в основу перших консерваторій Російської
імперії (до складу якої входила територія теперішньої України). Засновники Санкт-Петербурзької
та Московської консерваторій – брати Антон та Микола Рубінштейни
– хоча й не мріяли перетворити їх у повномасштабні університети, але змогли
добитися в уряду прирівняння диплому «вільного
художника» до університетського диплому, який давав право на автоматичне
отримання особистого дворянства. Завдяки тому рішенню вдалося безпрецедентно
підвищити соціальний статус музикантів з вищою освітою.
Створені Імператорським російським музичним товариством навчальні заклади в
Харкові – Музичне училище під керівництвом Іллі Слатіна,
а згодом і Консерваторія – наслідують (через посередництво перших, столичних
російських консерваторій в Санкт-Петербурзі й Москві) саме Лейпцизькую
модель, тобто університетський принцип у поєднанні з індивідуальним навчанням.
Але від впровадження університетського принципу до досягнення
університетського рівня освіти – далеко. Для цього було потрібно зробити
консерваторії осередками розвитку музикознавчої науки.
Це сталося вже у ХХ столітті завдяки новій для тих часів ідеї академіка Б. В. Асаф’єва про підготовку
вчених-музикознавців і музичних критиків не в загальноуніверситетських
установах (як то було звичним у Західній Європі), а в консерваторіях. Це
сприяло піднесенню консерваторії до університетського
рівня. Передумовою для цього була поява ще в дорадянські часи важливих
наукових досліджень професорів Московської консерваторії (передовсім книг С. І. Танєєва з теорії контрапункту) та
Санкт-Петербурзької консерваторії (зокрема М. А. Римського-Корсакова
з теорії інструментування). Впродовж ХХ століття консерваторії (серед них і
Харківська) поступово стали базою фундаментальних досліджень у галузях теоретичного
та історичного музикознавства. Згодом до наукової роботи долучилися
музиканти-виконавці, завдяки їм виникло й зміцніло нове – не теоретичне, а експериментальне
музикознавство, яке безпосередньо пов’язане з практикою музикування усіх
типів (концертного, камерного, театрального та церковного).
Набути ж університетський статус
можливо було через перехід до навчання спеціалістів різних галузей мистецтва.
Такий перехід у Харкові стався 1963 року при об’єднанні Консерваторії з
Театральним інститутом. (Доречі, за тією ж загальною
тенденцією в Паризькій консерваторії додалися відділення танцю та драматичного
мистецтва, а Лейпцизька консерваторія поєдналася з театральним навчальним
закладом у 1992 р.)
Для Харківського інституту мистецтв набуття університетського статусу
(2004) – відбулося великою мірою завдяки зусиллям нового ректора – Тетяни
Борисівни Вєркіної, її принциповому переконанню, що
митець, зокрема музикант, має бути широко освіченою «університетською людиною».
Перетворення інституту в університет стало ітогом
тривалого накопичення потенціалу й передумовою подальших удосконалень.
З’явилися нові кафедри, спеціалізована рада із захисту дисертацій,
редакційно-видавничий відділ, тощо. Двічі Т. Б. Вєркіна
була обрана на пост ректора і, долаючи, здавалося б, непереборні труднощі,
організувала роботу вузу по-новому, істотно підвищивши його авторитет.
Прийнявши 2003 року інститут, що знаходився в стані важкої кризи (коли вже
нависнула загроза втрати історичної будівлі, деморалізації більшої частини
колективу), Т. Б. Вєркіна відстояла приміщення в
центрі міста, послідовно провела ряд перетворень, добилася отримання інститутом
статусу університету, запровадила в практику майстер-класи видатних вітчизняних
і зарубіжних музикантів. У цей період було резонансно відсвятковане 90-ліття
вузу (з виданням ювілейної книги нарисів «Pro Domo Mea») і, нарешті, отриманий
статус національного. З 2011 р. ректор ХНУМ Т. Б. Вєркіна
має вплив на розвиток освітніх процесів у всеукраїнському масштабі, бо головує
в Раді ректорів вищих навчальних закладів культури і мистецтв України.
Надруковано:
Ганзбург Г. Консерваторія й театральний інститут в університетському статусі // Зоряний час Університету
мистецтв: Нариси до 95-річчя утворення ХНУМ імені І. П. Котляревського
/ Ред.‑упоряд.
Г. І. Ганзбург. —
Харків : Видавництво ТОВ «С. А. М.», 2012. — С. 4-7. ISBN 978-966-8591-96-9
Главная страница /Home| Гостевая книга /Guestbook | Библиотека / Library |